Підсумки року, які нині обговорюються скрізь, свідчать про те, що Україна почала вести свою геополітичну та геоекономічну лінію, в основі якої – довгостроковий національний інтерес. І навіть пауза у відносинах з МВФ, так само як і непрості газові переговори з Росією, – свідчення того, що "миттєвість" і "кон'юнктурність" більше не є "запорукою успіху" для українського політикуму.
Про те, з яким результатом Україна зустрічає новий, 2012 рік, ми розмовляємо з народним депутатом України, головою підкомітету Верховної Ради України з питань міжнародної економічної політики Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики, членом правління Міжнародного фонду "Единий світ", доктором економічних наук, професором Олексієм Плотніковим.
– Олексію Віталійовичу, рік, що минає, був, мабуть, одним із найбільш насичених в економічному сенсі періодів, коли Україна не тільки зіткнулася з безліччю об'єктивних викликів, а й почала активно проявляти власну позицію з цілого ряду основоположних питань зовнішньої та внутрішньої економічної політики. Ви підтримуєте думку про те, що наша країна, по суті, почала свою гру – на тернах СНД, у Європейському співтоваристві?
– Думаю, це був максимально насичений рік, коли Україна з економічної точки зору проявила себе активно й наступально. Успіх такої наступальності – це, перш за все, завершення переговорів про зону вільної торгівлі з Європейським Союзом. Фактично цей рік став переломним, і всі успіхи в переговорному процесі – це успіхи 2011 року.
Україна підписала Договір про зону вільної торгівлі з СНД. Ми доволі непогано проявили себе на ринках країн Шанхайської організації співпраці. Хочу відзначити роботу з країнами БРІК: візит Президента Януковича до Бразилії був дуже успішним.
Зрозуміло, що ми поки не досягли тих висот, на які розраховували, скажімо, в переговорах з Російською Федерацією щодо газу. Є певний мінус і в паузі у відносинах з МВФ. Проте в цілому навіть ці чинники не є обтяжливими.
– На порозі саміт Україна – ЄС, який, ще не почавшись, здобув славу, прямо скажемо, непростої і в певному сенсі одіозної події. Розмови про те, чи підпишемо ми Угоду про Асоціацію з ЄС, на яких умовах тощо, не вщухають. Якщо документ все ж таки не підпишуть або підпишуть без політичної перспективи членства в ЄС, це буде українським програшем?
– Аж ніяк. Угода про Асоціацію – сама по собі вже виграш. Позитивним є сам факт існування документа. Так, нам хотілося б, щоб в угоді були прописані гарантії членства й розуміння термінів членства, але асоціація й без цього передбачає те, що Україна й надалі інтегруватиметься в європейський простір. Я не став би робити трагедії з відсутності, скажімо, чіткого формулювання про те, що через стільки-то років Україна стане членом Євросоюзу.
Це надзвичайно серйозні документи – Угода про асоціацію і про створення зони вільної торгівлі. Не варто так уже відчутно підходити до процедурних моментів, як-то: будуть усі документи підписані під час саміту чи не будуть. Сам факт саміту, сам факт завершення переговорного процесу – це вже успіх, це вже перемога України.
– Як би Ви оцінили економічну складову Угоди з ЄС, її кінцевої версії, погодженої першим віце-прем'єром Андрієм Клюєвим у Брюсселі ще в жовтні? Наскільки ця частина угоди прогресивна й вигідна Україні? Свого часу Ви говорили про те, що створення ЗВТ з Євросоюзом може додатково залучити в українську економіку 10 – 16 мільярдів євро у вигляді технологій, освоєння нових ринків, підвищення якості продукції, загальної виробничої модернізації...
– Це не просто вигідна в економічному сенсі угода. Це загальноцивілізаційний вибір, як кажуть деякі експерти. Вона наближає економіку України до економіки ЄС. Вона вносить в економіку України європейські стандарти – поняття якості, поняття відповідальності, поняття продукції, яка відповідає критеріям європейських країн.
У рамках угоди економіка України підтягується, стає на одну лінію з економіками країн ЄС. Тут передбачається рух капіталу, товарів, послуг, робочої сили. Україна, не будучи країною Євросоюзу, по суті, отримує всі економічні атрибути країни Євросоюзу.
Так, зберігається певне квотування, зберігаються обмеження щодо деяких товарів, але в цілому – це вирівнювання економіки України з державами ЄС. Це істинно проривна угода.
Я можу підтвердити цифру в 10 – 16 мільярдів євро інвестицій, які прийдуть в Україну. Однак хочу наголосити: значно важливішими є не цифри, а сам факт і цінність того, що ми домовилися. Це інституціональний успіх, крім, звичайно, матеріальних складових.
– А як Ви оцінюєте зону вільної торгівлі в рамках СНД? Чи можна говорити про те, що й тут ми домоглися якогось глобального успіху? Або це інші вагові категорії, якщо порівнювати їх з досягненнями по лінії співпраці з ЄС?
– Це позитивно, але це дійсно дещо інші вагові категорії. Угода щодо ЗВТ з СНД – це угода про зняття торговельних обмежень. Поза сумнівом, це теж позитив, тому що в Україні є широкий асортимент продукції, яка з тих чи інших причин не піде в Європу, але користується великим попитом у країнах СНД.
У даному випадку, якщо зняти торговельні обмеження з ряду продуктових позицій, ми отримаємо більш активний вихід на традиційні ринки. А це й нові робочі місця для нас, і доходи підприємств, і відрахування до бюджету. Це добре.
Однак якщо порівнювати Угоду щодо ЗВТ з СНД і Угоду з Євросоюзом, то остання, повторюся, – це глобальний документ, загальноцивілізаційний, масштабний. А зона вільної торгівлі з СНД охоплює здебільшого сферу руху товарів.
– З Вашого дозволу хочу також торкнутися теми глобальної економічної кризи, тим більше що цій проблемі Ви особисто приділяли цього року чимало уваги. Наскільки очевидними, з Вашої точки зору, виявилися процеси, що відбуваються сьогодні в Європі, – маю на увазі боргову кризу, ослаблення євро, перспективу національних дефолтів? Сьогодні будуються різні версії розвитку подій, одна від одної страшніша, аж до краху ЄС і повернення до національних валют. На Ваш погляд, чи виправдані такі прогнози й чого варто чекати з боку Старого Світу?
– Я більшу частину минулого тижня провів у Парижі – дивився, як реагує Франція на проблему виходу з боргової кризи. Так, ця тема важлива. Але треба визнати: ситуація не фатальна. Є цікавий досвід, цікаві представлені способи виходу з кризи. Цікаво те, що запропонований Францією і Німеччиною план реформ відхилила Велика Британія, а 4 країни – Угорщина, Польща, Чехія і Швеція, що не входять до єврозони, – також висловили ообливу позицію щодо цих ініціатив. Разом з тим, гадаю, що план відновлення економіки буде рано чи пізно реалізований, і він збереже євро. Євро не зникне. Ареал використання цієї валюти не звузиться, хоча, можливо, у найближчому майбутньому й не розшириться.
Те, що пропонується в Європі сьогодні, – це дуже жорсткий набір заходів, безліч речей буде переглянуто і змінено. Але, повторюся, єврозона напевно встоїть. Хоча, звичайно, після десятка років у кожній країні ЄС залишилися люди, які бажають повернути все, як було колись, включаючи національні валюти. У тій самій Франції досі можна знайти цінники у євро й паралельно у франках...
Втім, я б не став драматизувати ситуацію. Вона складна, але шляхи виходу з кризи видні, вони знайдені.
– Чи потрібно побоюватися і зворотного боку медалі, а саме: перспективи перегріву економік, що розвиваються, – Індії, Китаю, Бразилії? Про цю небезпеку нещодавно заявила Крістін Лагард, одночасно, щоправда, запрошуючи розвинені економіки посилити фінансові позиції МВФ для надання допомоги Європі, що загрузла в боргових проблемах...
– Не думаю, що Китай, Індія та інші країни мають потенціал для "перегріву". Так, там серйозні показники зростання, цікавий їхній досвід подолання кризових явищ. Але з урахуванням масштабності того ж Китаю й об'єктивних передумов розвитку внутрішнього споживання там, я не думаю, що є реальні ризики "перегріву". Вихід Китаю та Індії на передні позиції – це актуальна тенденція. Вона цікава. Гадаю, ми ще побачимо чимало цікавих нюансів з їхнього боку.
– У цих умовах наскільки спокійно може почуватися Україна? Ми дійсно вже в наступному році зможемо вийти на докризовий рівень ВВП і покажемо економічне зростання мінімум у 4%, як стверджують у Кабінеті Міністрів? Це реально?
– Це цілком реально. Наприкінці листопада мені в руки потрапив щорічник журналу "The Economist" з усіма викладками щодо світового економічного розвитку в 2012 році. І по Україні дійсно стоїть прогнозна цифра в 4% зростання ВВП. Це спокійний і приземлений прогноз. Підстав ставити таке зростання під сумнів немає.
– Як скоро, на Вашу думку, може бути відновлена спільна робота з МВФ – маю на увазі фінансову складову? Прем'єр Азаров неодноразово заявляв, що Україна цілком обходиться без грошей МВФ, проте віце-прем'єр Тігіпко також давав зрозуміти, що гроші потрібні, але, можливо, візьмуть їх в інших місцях – у Китаї, в Росії...
– Переговори з Росією чи з Китаєм – це не спроби знайти інші джерела коштів, якщо немає траншів від МВФ. Це різні напрями. І вони аж ніяк не є свідченням того, що по лінії МВФ все обірвалося.
Так, є пауза, але у зв'язку з прийняттям бюджету, з введенням нових показників розвитку країни, думаю, переговори і співробітництво відновляться. Мій прогноз такий: після новорічних свят ми можемо очікувати нових, результативних контактів.
– Ще один негатив року, про який Ви вже згадали, – газові переговори. До чого Україні варто готуватися у випадку, якщо домовитися про прийнятну ціну на газ все-таки не вдасться? Ми переживемо дорожнечу палива?
– Ми зможемо пережити навіть найпесимістичніший сценарій розвитку подій. Бюджет на наступний рік для розгляду в першому читанні розраховувався з прогнозів ціни на газ у 416 доларів за тисячу кубометрів. Природно, було б легше, якби ця ціна була меншою, тому що в цьому випадку вдалося б вивільнити кошти для соціальних програм, програм розвитку. Однак якщо ціна залишиться такою, яку закладали в проект бюджету від самого початку, то трагедії не буде. Просто ми будемо розвиватися в тих рамках, які заклали.
– А "соціальні запити" витримаємо? Маю на увазі питання соціальних виплат, підвищення пенсій, збільшення бюджетних відрахувань на фінансування різного роду пільг та допомог. Опозиція погрожує соціальними вибухами, уряд і особисто Президент Янукович обіцяють не тільки не скорочувати соціальні виплати, а й збільшувати їх у наступному році. Однак світові тенденції саме такі, що пільг і "безкоштовних" соціальних благ стає дедалі менше...
– Виплата всіх грошей, які належать усім пільговикам, сьогодні об'єктивно нереальна. Зараз немає ресурсів під ці пільги. Отже, держава рано чи пізно має підійти до того, щоб впорядкувати існуючу систему пільг. Ми не говоримо про скасування допомоги, ніхто, повірте, не буде ображений, але певний перегляд системи, певне упорядкування об'єктивно необхідно. Обсяг пільг має бути приведений у відповідність до можливостей держави.
– На завершення просте, але завжди цікаве запитання: наступний рік ми проживемо в режимі "затягування пасків" або все ж таки вийдемо на стадію зростання й розвитку?
– Думаю, що ми можемо говорити про зростання й розвиток. И я з великою часткою оптимізму дивлюся в наступний рік...
Новини
АналітикаВідеоФотоКонтакти
