Квітень - Прип'ять - важкі спогади - невирішені проблеми - несправджені надії. Цей логічний ланцюжок випливає щоразу з настанням скорботної дати вибуху на Чорнобильській АЕС.
З моменту трагедії минуло 25 років, а гострота почуттів та ж сама – відчути наслідки тієї аварії довелося фактично кожному українцю, не кажучи вже про сусідів із Близького й Далекого зарубіжжя. Стала слабшою хіба що досада. Досада й розчарування у словах і вчинках всіх тих, хто завзято, добровільно й самовіддано обіцяв допомогти й подолати досі небачені труднощі, однак так нічого й не зробив.
Не хотілося б наводити жодних порівнянь, але з часом Україна дедалі очевидніше постає в образі якоїсь без вини винуватої невістки, на яку хвацько списують будь-яку провину, а заохочують вельми скромно й рідко. За минулі 25 років Чорнобиль перетворили на унікальний ярлик, який розвішують легко й невимушено з кожного приводу. Чорнобиль став своєрідним брендом: запитайте пересічного іноземця, що він знає про Україну, й почуєте сакраментальне: "Кличко, горілка, Чорнобиль". Начебто у нас (нехай пробачать нас брати Володимир і Віталій) ніколи й не було ні науки, ні промисловості, ні досягнень - від першого комп'ютера до авіації та освоєння космосу.
Згадуючи про уроки Чорнобиля, світ часом зривається на звинувачення - мовляв, навіщо вам, убогим, атомна енергія, якщо ви з нею впоратися не можете? Адже якщо вдуматися, це заявляють країні, яка опинилася сам на сам з важкою проблемою. Країні, яка так-сяк вирішує свої труднощі. Країні, де працюють ще чотири АЕС, одна з яких - Южно-Українська - вважається чи не передовою в сенсі участі у всіляких міжурядових, міжгалузевих та інших проектах промислової кооперації!
До речі, чи багато хто знає, наприклад, про те, що до кінця року Україна власними силами (!) проведе комплексні перевірки атомних станцій на стійкість до природних стихій, зовнішніх впливів тощо? Спеціальна комісія з розробки стрес-тестів для АЕС з середини квітня працює в Брюсселі. Чи цікаво це тим, хто закидає нам енергетичну неспроможність? Вважаємо, не цікаво.
Так само як не цікавий їм і той факт, що на момент оголошення істинних масштабів Чорнобильської трагедії допомогти Україні не обіцяв хіба що ледачий та справді байдужий до чужого лиха. Але коли дійшло до справи, країни-донори не тільки притримали гаманці, а й змусили витратити ними ж виділені кошти на своїх же консультантів!
Хоча обіцянок, знову ж таки, давали безліч - від будівництва енергоблоків-компенсаторів на Рівненській та Хмельницькій АЕС до всеосяжної допомоги з будівництва багатостраждального об'єкта "Укриття". І що характерно, сказати, ніби нам не допомогли зовсім, не можна. Кошти виділялися, але далеко не в обіцяних обсягах і аж ніяк не в строк.
Сам по собі проект будівництва нового об'єкта "Укриття" обговорюється 14 (!) років поспіль. За цей час бюджет проекту збільшився вдвічі - через об'єктивні обставини: наприклад, зростання цін на будівельні матеріали та проведення підготовчих робіт. Аналогічну історію переживає ініціатива побудувати біля саркофага сховище відпрацьованого ядерного палива. Поки ми добивалися "згоди сторін", ціна питання теж зросла до непідйомних для українського бюджету висот. І ось парадокс: ніхто не заважає звернутися за фінансовою допомогою до країн-донорів, але чим вони готові допомогти?
На нещодавньому "Ядерному саміті" - Донорській конференції, приуроченій до 25-х роковин Чорнобильської трагедії, Україні вдалося зібрати близько 550 мільйонів євро, хоча розраховували на 740 мільйонів. Інша річ, що спостерігачі навіть цей - не цілком очікуваний результат - назвали перемогою і проривом, тому що за весь час своєї роботи фонд "Укриття", що збирає кошти для спорудження однойменного об'єкта, отримав тільки 990 млн євро за необхідного мінімуму в півтора мільярда євро.
Зрозуміло, все це говориться аж ніяк не з метою звинуватити, викрити, образити або образитися. Скоріше, для отримання впевненості у своїх силах - адже істину про порятунок потопаючих руками самих потопаючих ніхто не відміняв. Ми можемо й маємо право розраховувати на зовнішню допомогу, але при цьому й самим схибити ніяк не можна. Труднощі загартовують, роблять сильнішими, терпимішими, поблажливішими, поміркованішими, добрішими.
Можливо, тому ми як ніхто близько й гостро відчули біль японського народу, який пережив найпотужніший удар стихії, що спричинив загибель тисяч людей і фактичну розруху країни. Україна одна з перших запропонувала Японії допомогу в ліквідації наслідків аварії на АЕС "Фукусіма-1" і "Фукусіма-2". Не випадково ситуацію на японських атомних об'єктах весь час порівнюють з чорнобильською історією, а наші фахівці уважно відстежують події і в будь-який момент готові надати колегам допомогу - настільки ж необхідну, як і звичайне людське співчуття, особливо потрібне у хвилини великих трагедій.
Хочеться вірити, що нещодавня грошова допомога японцям від Міжнародного фонду "Єдиний світ" стане якщо не головним, то яскравим прикладом солідарності націй, єднання людей перед лицем небезпеки і спільного подолання труднощів. Нехай цей внесок стане добрим знаком - знаком не підпорядкування обставинам, а перемоги над ними!
Едуард Прутнік, голова правління Міжнародного фонду "Єдиний світ"
Новини
АналітикаВідеоФотоКонтакти
